«Страшніші за німців»: інформація про Голокост з архівно-слідчих справ місцевих поліцаїв (на прикладі Кривого Рогу)

Архівно-кримінальні справи доволі специфічний вид історичних джерел. В Україні вони знаходяться або в Галузевому архіві СБУ в м. Києві або в регіональних архівах СБУ в обласних центрах. Невелика частина цих матеріалів передана до обласних архівів, які не входять в структуру СБУ. Зважаючи на цю специфіку, до 2015 року для більшості дослідників доступ до цих справ був обмежений. І лише останнім часом з ними можна вільно працювати. Тому, введення їх до наукового обігу важливо та необхідно. Тим більше, що за 100 днів російської агресії знищені деякі колекції документів, в тому числі і в архівах СБУ. І ми не знаємо сьогодні чи не будуть знищені ще більше документів. Тому одним завданням цього дослідження є висвітлення інформації про Голокосту, а іншим – збереження інформації про ці джерела.

Більшість архівно-слідчих справ криворізьких поліцаїв знаходиться у фонді 6(Р) Державного архіву управління Служби безпеки України в м. Дніпрі. Документи, що вміщені у цих справах різні за своїм інформаційним наповненням, проте містять матеріали щодо геноциду єврейського населення у місті. Так, вони дають уявлення про наймасовішу акцію знищення євреїв Кривого Рогу яка відбулась у жовтні 1941 року та про одиничні випадки знищення та арештів євреїв. Крім того з цих документів можна дізнатись про мотиви, якими керувались особи, вступаючи до органів причетних до Голокосту, визначити коло осіб, які безпосередньо займались охороною та конвоюванням євреїв до місця масової страти у жовтні 1941 року, приймали участь в розподілі та пограбуванні майна вбитих євреїв а також тих осіб що віддавали накази про цю акцію. Інколи, в матеріалах кримінальних справ поліцаїв згадуються імена осіб єврейської національності, які були заарештовані і доля яких невідома, або тих які були страчені. Такі дані дають можливість встановити імена та прізвища жертв Катастрофи у Кривому Розі.

Архівно-слідчі справи криворізьких поліцаїв заведені переважно протягом 1944 – 1955 років. Ці справи відрізняються одна від одної за кількістю осіб (справа може бути заведена на одну особу, або бути груповою), а також томів справи. Проте всі вони формувались за канонами радянської системи ведення слідства і тому, як слушно відзначає відомий дослідник І. Дерейко, структура і порядок систематизації цих справ аналогічні описаним дослідниками справам 20-30-х років, коли набували чинності кримінальний та кримінально-процесуальний кодекси. І тому матеріали архівно-кримінальних справ можна згрупувати за такою схемою:

1) матеріали оформлення арешту та обшуку: постанова про обрання міри запобіжних заходів, ордер на обшук, протокол обшуку, квитанція про передачу на зберігання вилученого під час арешту, опис майна, анкета заарештованого, свідчення учасників щодо обставин затримання (в разі опору заарештованого).

2) матеріали слідства: протоколи допитів обвинуваченого та свідків, протоколи очних ставок, особисті свідчення обвинувачуваного, матеріали розслідування діяльності інших службовців цієї частини чи підрозділу, постанови про висування обвинувачення, зміну міри запобіжних заходів.

3) документація, що була отримана на офіційні запити органів НКВС та НКДБ, (МВС і МДБ/КДБ) у різні установи для встановлення особи та діяльності обвинуваченого, частин та підрозділів в яких він проходив службу – акти, довідки, характеристики з місця проживання, роботи чи служби; матеріали додаткових слідчих дій на місцях боїв чи репресій проти населення; службові матеріали його зверхників та противників (у разі дій проти встановлених партизанських загонів чи частин РСЧА).

4) матеріали оформлення слідства: протокол пред’явлення слідчих матеріалів, обвинувальний висновок, вирок позасудового органу, суду, трибуналу тощо, матеріали слухань Особливої наради щодо репресій проти членів родини підсудного¹.

Першим документом архівно-кримінальної справи в якому йде мова про злочини стосовно єврейського населення є постанова про обрання міри запобіжного заходу, яка в справах позначається як «Постанова на арешт». Якщо справа складається з матеріалів на багатьох фігурантів тоді «постанови на арешт», як правило, знаходяться на початку слідчих матеріалів кожного наступного фігуранта справи. Інформація, що міститься у постановах про обрання міри запобіжного заходу отримана оперативним та/або агентурним шляхом. Тобто під час допитів осіб співробітниками НКВД-МДБ або шляхом отримання агентурної інформації від мережі інформаторів та агентів. Отже, склад злочину, з одного боку, є суто інформативним, а з іншого – він є важливим чинником подальшого ведення слідства, адже слідчій, під час допитів, керується в першу чергу звинуваченнями, що містяться у «Постанові на арешт».

В більшості виявлених нами архівно-кримінальних справ на криворізьких поліцаїв у постанові про обрання міри запобіжного заходу міститься інформація про злочини пов’язані з єврейським геноцидом у місті. Як правило, цей документ умовно можна поділити на дві частини стосовно характеру інформації. У першій частині подають біографічні дані підозрюваної особи. Зокрема, можна з’ясувати соціальне положення особи, освіту та навіть мотиваційну складову щодо співпраці з німецькими репресивно-каральними органами. Для прикладу, в «Постанові на арешт» місцевого поліцая Петра Головатого вказується, що він за походженням з селян-кулаків, закінчив 7 класів і у нього був репресований батько². Тобто соціальне походження Головатого і репресії радянської влади щодо його батька, а також низький рівень освіти були чи не основними критеріями щодо зарахування на службу в місцеву поліцію.

У другій частині йде мова про підозру, яка висувається органами радянської держбезпеки і факти злочинною діяльності особи які підтверджують цю підозру. В більшості справ заведених на криворізьких поліцаїв в «Постанові на арешт» вказується просто інформація про участь особи в масовому розстрілі єврейського населення м. Кривого Рогу. Саме таке формулювання міститься у постановах про обрання міри запобіжного заходу поліцаям Івану Купріяненко³, Федору Шаблію⁴, Василю Лисенко⁵, Семену Петріченко⁶ тощо. Ці справи датуються ІІ половиною 1940-х років й цікавим є те, що попри пануючу на той час ідею, про те, що від рук нацистів гинули мирні радянські громадяни (без виділення їхньої національної приналежності), в цих документах чітко вказується на участь, зазначених осіб, в масовому знищенні саме єврейського населення. Виключенням є «Постанова на арешт», що знаходиться в архівно-кримінальній справі заведеній на ще одного місцевого поліцая Івана Собко⁷. Цей документ датується груднем 1945 року і одним з фактів злочинної діяльності І. Собка є його участь в арештах радянських громадян. Хоча, за матеріалами кримінальної справи ми дізнаємось, що І. Собко приймав безпосередню участь в акції знищення криворізьких євреїв 14 жовтня 1941 року про що сам він досить детально свідчить. Доволі інформативною є «Постанова на арешт» Івана Калашника, який з листопада 1941 року був завідувачем складу місцевої поліції. Згідно постанови у нього в підпорядкуванні знаходилось 6 осіб єврейської національності над якими він постійно знущався і змушував працювати. Крім того, протягом лютого – березня 1942 року він бив затриманих євреїв перед їх стратою⁸. Отже, матеріали кримінальних справ перших повоєнних років відзначаються низькою професійною якістю оформлення.

Більш професійними були кримінальні справи заведені чекістами на місцевих колаборантів у 1950-х роках. Так, в постанові про обрання міри запобіжного заходу Анісіму Ільчуку конкретизуються факти його злочинної діяльності. Зокрема, відзначається, що за його вказівкою, на місці розстрілу євреїв (мова йде про шурфи шахти №5 біля яких 14 жовтня 1941 року було розстріляно близько 2500 євреї мешканців Кривого Рогу та 800 військовополонених переважно єврейської національності – Авт.) поліцаї забрали цінності у розстріляних і передали їх німецькому офіцеру. Крім того, в листопаді та грудні 1941 року А. Ільчук, застосовуючи методи фізичного впливу, домігся визнання у С. Москвина та І. Холявко, що їх дружини – М. Вінар-Москвина та Х. Мороз – є за походженням єврейками. В результаті, М. Вінар-Москвина разом з грудною дитиною була заарештована та розстріляна, а Х. Мороз вдалось втекти і не потрапити до рук криворізьких поліцаїв⁹. А в травні або червні 1942 року за вказівкою А. Ільчука поліцаєм Олексієм Школяром були заарештовані Е. Коган та її сини Леонід та Валентин. Згодом вони були розстріляні за приналежність до єврейської національності¹⁰. Таким чином, інформація, що вміщена у «Постановах на арешт» дає уявлення про ступінь злочинної діяльності того чи іншого поліцая.

Інформація яка дає уявлення про соціально-політичний портрет та мотиви злочинців знаходиться в документі під назвою «Анкета заарештованого», а також в деяких архівно-кримінальних справах є «Автобіографія» написана власноруч заарештованим. Так, проаналізовані анкетні данні з близько 50 архівно-кримінальних справ дали змогу визначити основні риси суспільно-політичного портрету типового криворізького поліцая. За національною приналежністю майже 80% поліцаїв з проаналізованих анкет були українцями.

Крім цього, ми проаналізували освітній рівень поліцейських, а також їх професію до нацистської окупації. За переписом 1939 року вищу освіту в УРСР мали 12,9 % населення, а середню 18%. За цим же переписом – неписемними були 15% осіб віком до 50 ти років¹¹. Отже більшість населення в УРСР до початку нацистської окупації мали незакінчену середню освіту, або не мали її взагалі. Цілком природньо, що подібну картину ми спостерігаємо і серед осіб, які пішли на службу до німецьких каральних структур в роки окупації. Більшість поліцаїв мали освіту до 4 класів – серед проаналізованих анкет це майже 80%. Це була основна маса поліцаїв які приймали активну участь у вбивствах євреїв. Вони переважно були рядовими або складали середню ланку поліції. Натомість серед керівництва поліцією зустрічаються особи із вищою освітою або середньо-технічною. Скажімо, керівник поліції Криворізького району С. Нікітський закінчив технікум і отримав фах технік гідрометеоролог¹².

Отже, у більшості поліцаїв була незакінчена середня освіта, що в цілому було характерним для радянського суспільства кінця 30-х років ХХ століття. Лише поодинокі поліцаї мали вищу освіту та фах.

Відповідний освітній рівень зумовлював і спектр професій за якими працювали майбутні поліцейські до окупації. Серед криворізьких поліцейських до окупації 75% були робітниками різноманітних підприємств з них майже половина походили з сільської місцевості. Вони потрапили до міста в 30-ті роки після розкуркулення та Голодомору. Незначна частина криворізьких поліцаїв мали військовий досвід. Приміром, Федір Шаблій, заступник керівника Криворізької районної поліції, в 1939 році був мобілізований до 7-го батальйону залізнодорожніх військ НКВД¹³ та Олексій Пастернак, слідчий «поліції безпеки та СД», який служив у Червоній армії та потрапив до німецького полону влітку 1941 року. Відповідно у сільській місцевості більшість поліцейських були колишніми колгоспниками і походили з селян середняків та бідняків, хоча траплялись і поліцейські з родин розкуркулених.

За політичною приналежністю майже 95% поліцаїв з проаналізованих нами анкет були безпартійними. І лише 5% були або членами комсомолу або комуністичної партії, або мали відношення до владних структур. Так, начальник поліції в селі Веселе Криворізького району Микола Кондратенко був в 1940-1941 роках депутатом Веселобалківської сільради, а згадуваний вже Нікітський був членом ВЛКСМ¹⁴.

Таким чином, проаналізовані анкетні дані дали можливість визначити, що соціально-політичний профіль більшості поліцейських, принаймні, в Кривому Розі нічим не відрізнявся від загального суспільно-політичного «обличчя» радянського суспільства 30-х років. Вони не були психічно-хворими, до війни мали цілком пристойні, за радянськими мірками, професію та освіту, більшість не були партійними і до окупації не мали націоналістичних уявлень. Проте, в роки нацистської окупації вони вступили до місцевої поліції і за свідченнями місцевих мешканців, були «страшнішими за німців».

Найбільш інформативними є протоколи допитів обвинуваченого та свідків. Проте, сучасна німецька дослідниця Таня Пентер виокремила ряд особливостей при роботі з матеріалами радянських спецслужб. В першу чергу, необхідно враховувати той факт, що покази, які надавались свідками та обвинуваченими викладені здебільшого в інтерпретації слідчого (як правило, допити вів один слідчій). Тому ці джерела слід використовувати у комплексі з іншими відомими документами. З іншого боку, матеріали радянських спецслужб подекуди є єдиним джерелом, яке містить докладний опис масових страт євреїв, а також свідчення очевидців про умови життя у гетто та таборах¹⁵. Крім того, слід враховувати, що свідчення обвинувачуваних та свідків є доволі надійним джерелом стосовно ідентифікації та злочинної діяльності місцевих колаборантів, натомість, німецьких злочинів часто сприймали як службовців «гестапо». Також, на думку німецької дослідниці, слід пам’ятати, що матеріали слідства подають проблему співпраці у світлі бачення її радянською владою¹⁶. Отже, матеріали слідства, з одного боку, є досить тенденційними джерелами, а з іншого – інколи містять дуже важливу і навіть унікальну інформацію про злочини стосовно єврейського населення.

З протоколів допитів криворізьких поліцаїв можна виділити 4 основні групи відомостей про єврейський геноцид, а саме: визначити коло місцевих осіб причетних до Голокосту на Криворіжжі; уточнити перебіг найбільшої масової страти євреїв у місті 14 жовтня 1941 року; ідентифікувати жертв єврейського геноциду в регіоні; дослідити інші факти злочинної діяльності місцевих поліцаїв стосовно єврейського населення Криворіжжя.

Одним з найважливіших аспектів дослідження Голокосту є встановлення осіб, які безпосередньо приймали участь у знищенні євреїв, або своїми діями допомагали це робити. Значна кількість виконавців цього злочину вже встановлена. Приміром, завдяки документальному збірнику О. Круглова, ми знаємо німецьких керівників, які відповідали за масове вбивство криворізьких євреїв у жовтні 1941 року¹⁷. Сьогодні відомо, що саме німці здійснювали безпосередній розстріл євреїв Кривого Рогу в жовтні 1941 року. Так, начальник 1-го відділення поліції І. Куприяненко, свідчив під час допитів, що для розстрілу з Дніпропетровська спеціально приїздив відділ СС¹⁸. Інші криворізькі поліцаї теж свідчать про проведення розстрілу німцями, хоча не ідентифікують цей підрозділ.

В той же час, начальник поліції Криворізького сільського району С. Никитський, свідчив, що восени 1941 року в Кривому Розі знищеннями єврейського населення займались, переважно, два каральні підрозділи. Це 130-й шуцбатальйон та козацька сотня під керівництвом Гаврила Богуна. З протоколів допитів одного з його заступників Ф. Шаблія відомо, що першою, у вересні-жовтні 1941 року, була сформована козацька сотня. До її складу входили місцеві поліцейські та військовополонені червоноармійці з місцевого табору¹⁹. А 130-й шуцбатальон був утворений в кінці 1941 на початку 1942 років. Він складався з кадрів міської поліції, військовополонених із шталагу 338, а також за рахунок місцевих добровольців.²⁰. Отже, саме ці підрозділи, разом з німецькими зондеркомандами були причетні до знищення єврейського населення, яке проводилось протягом 1941-1942 років на Криворіжжі.

Більше відомо про участь представників допоміжної поліції у проведенні акції 14 жовтня 1941 року. Так, за наказом німецького військового керівництва Кривого Рогу в акції по знищенню криворізьких євреїв мала приймати участь вся місцева допоміжна поліція²¹. З протоколів допитів місцевих поліцаїв та свідків відомо, що поліцаї приймали участь у арештах євреїв напередодні акції, у конвоюванні їх до місця страти і у збиранні речей вже загиблих. Відомо, що всіх євреїв Кривого Рогу ще 13 жовтня 1941 року зігнали до місцевої синагоги, що знаходилась на вул. Спортивній. Зі свідчень поліцая І. Собко наказ про арешти єврейського населення в жовтні 1941 року віддав начальник поліції Тараненко²². І. Собко мав провести арешти єврейського населення на центральній вулиці міста – Поштовій. Безпосередній наказ на здійснення цієї акції йому віддав фельдфебель Коваль. І. Собко разом з поліцаєм В. Лисенко заарештували 6 єврейських родин і відвели їх до синагоги. Ключі від квартир вони віддали Ковалю²³.

З показів місцевих поліцаїв відомо, що одним із заступників М. Тараненко був Василь Пастернак. Після реорганізації місцевої поліції, що остаточно завершилась взимку 1942 року він очолив слідчій відділ СД. Восени 1941 року у час проведення найбільшої у місті «єврейської акції» він, як заступник Тараненко, відповідав за збір євреїв до Синагоги. Крім того, коли він очолив слідчій відділ СД, він разом зі своїм братом Олексієм та ще з одним слідчім Михайлом Стрикалем особисто виїжджали на розстріли ув’язнених²⁴. Очевидно, що серед ув’язнених, яких розстрілювали німці були і євреї. Адже, зі свідчень поліцая Генадія Белошистова в січні-лютому 1942 року в підвалах криворізького СД регулярно утримувались групи євреїв, яких згодом розстрілювали²⁵.

Зі свідчень А. Ільчука дізнаємось про те, що після жовтневого розстрілу євреїв 1941 року до нього в кабінет прийшов поліцай Микола Божко і надав йому список з 10-15 сімей єврейської національності, яких необхідно було заарештувати і доставити у поліцію. Список складався з прізвищ та адрес осіб єврейської національності. А. Ільчук, як очільник резервної поліції, призначив для арештів цих осіб трьох поліцаїв: Школяр, Розум і Карабило (або Карабилов, як у показах Куприяненко. – Авт.). Вони за його вказівкою заарештували до 10-15 осіб, які в подальшому були розстріляні²⁶.

Отже, представники місцевої поліції у різній мірі були залучені до злочинів німців на території Кривого Рогу. З наявних кримінальних справ, нам вдалось встановити осіб, що приймали участь у Голокості на Криворіжжі. Проте, це не повний перелік адже дослідження єврейського геноциду в місті продовжується.

Важливою інформацією, що міститься у протоколах допитів поліцаїв та свідків є відомості стосовно трагедії, яка сталась у Кривому Розі 14 жовтня 1941 року. Так, вже згадуваний поліцай І. Собко залишив, на сьогодні, найбільш повну інформацію про перебіг акції 14 жовтня 1941 року. Ці покази оприлюднені та проаналізовані у попередніх розвідках з цієї теми²⁷. Зокрема, у своїх показах він наголошує, що збирати євреїв до Синагоги почали ще напередодні розстрілу. У 10 ранку 14 жовтня євреїв повели на розстріл. Перед розстрілом до синагоги зайшли Олексій Пастернак та Михайло Стрикаль з валізами у руках. Вони забрали у всіх євреїв наручні та кишенькові годинники, золоті та срібні прикраси та інше. Всі ці речі вони віднесли до начальника міської поліції Тараненко, а також до кабінету його заступника – Василя Пастернака.²⁸. Під час конвоювання євреїв до місця страти, згідно свідчень свідка Анни Атанащенко, І. Собко особисто побив єврейську жінку, яка відставала від колони²⁹. Під час самого розстрілу поліцаї допомагали німцям у проведенні цього злочину. Вони готували партії по десять осіб, роздягали їх і відводили місця страти. Після розстрілу збирали речі та коштовності, що залишились після ранкового пограбування³⁰. Важливою є інформація І. Собко про те, що живими залишились три особи, у яких батьки виявились росіянами³¹. Проте, ніяких даних про цих осіб встановити не вдалось і подальша доля їх невідома.

Крім того, після розстрілу цивільних осіб були розстріляні і військовополонені єврейської національності. Так, І. Собко стверджує, що було розстріляно не менше 300 військовополонених³². Сьогодні відомо, що їх було близько 800 осіб. Чи всі вони були євреями за походженням не відомо, адже знаємо, що серед цих осіб були комуністи та командири військових підрозділив.

Після розстрілу всі речі розстріляних завозились до приміщення аероклубу, а вже звідти на восьми підводах були перевезені до складу поліції. Цією операцією керував Іван Калашников, який на той час, завідував складом поліції. В подальшому одяг роздавався цивільним особам, працівникам управи та поліцаям. Сам І. Калашников взяв собі з одягу розстріляних: чотири пари чоловічого спіднього, три верхніх сорочки, чотири рушники, одну пару взуття, два дамських плаття, дві пари брюк-галіфе³³.

Отже, покази поліцаїв та свідків дали можливість уточнити коло осіб, причетних до цього злочину, з’ясувати деталі, зокрема, пограбування євреїв перед розстрілом, побиття єврейської жінки під час конвоювання, участь місцевих поліцаїв у цьому злочині, а також визначити економічну складову подій жовтня 1941 року. Але, не менш важливим, є встановлення жертв Голокосту на Криворіжжі.

Імена всіх євреїв, яких було вбито протягом окупації Кривого Рогу, на сьогодні встановити вже мабуть не вдасться. Проте, у показах поліцаїв інколи фігурують імена та прізвища осіб, єврейської національності, яких було вбито. Так, місцевий поліцай Іван Жильцов свідчив, що у січні 1942 року він заарештував свого сусіда єврея Якова Супоницького, який довгий час ховався у потайній стіні свого будинку. Мешкав він у будинку №32 в Пушкінському тупику. Після арешту Я. Супоницького було страчено, а І. Жильцов узяв собі деякі речі розстріляного³⁴. Свідок, у справі А. Ільчука, Т. Хітренко під час очної ставки свідчив, що у листопаді 1941 року був заарештований Сергій Москвин від якого А. Ільчук вимагав зізнання у тому, що його дружина єврейка. Його було побито і відправлено до камери. Дружина Москвина – М. Вінар-Москвина разом з двома дітьми була заарештована і невдовзі страчена разом з грудним немовлям, а дворічну дитину було повернуто С. Москвину³⁵.

Проте, пригадування імен та прізвищ євреїв було радше винятком, ніж правилом. Адже, у показах більшості поліцаїв фігурують лише загальні відомості про громадян єврейської національності. Їхніх даних, як правило, ніхто не називає. Інколи, наводяться відомості про стать, вік і місце проживання осіб, яких заарештовували поліцаї. Приміром, поліцай Петро Гладченко під час допиту свідчив, що в кінці зими 1943 року ним був заарештований єврейський хлопчик на вигляд 14-15 років, який на час арешту мешкав у жительки рудничного поселення ім. Кірова на ім’я Катерина³⁶. Інший приклад знаходимо у кримінальній справі заведеній на Івана Калашникова. Він свідчив, що восени 1941 року він, разом з поліцаєм Григорієм Супруном ходили до поселення Змичка аби заарештувати місцеву мешканку єврейку. Разом з двома своїми дітьми вона була заарештована і відправлена до поліційної дільниці³⁷. Отже, крім статі, адреси та сімейного положення у показах І. Калашникова відсутня інша інформація, яка б дала змогу ідентифікувати цю особу.

Інша справа, коли ідентифікація осіб єврейської національності давала змогу обвинувачуваним зменшити ступінь своє провини. Так, як свідчив місцевий поліцай Г. Пляко, він влітку 1943 року допоміг звільнитись сорокарічній єврейській жінці Марії Шнейдер. Вона мешкала на руднику Жовтень³⁸. В архівно-кримінальній справі згадка про цю жінку зустрічається лише один раз у показах самого обвинувачуваного. Слідчі або не знайшли, або не схотіли її відшукати для надання своїх показів. Інший подібний епізод зустрічаємо у показах поліцая Семена Петриченко. Він свідчив, що його було заарештовано німцями та звільнено з поліції через те, що в його будинку знайшли чотирьох євреїв. С. Петриченко знав їх ще до війни. Важливо те, що він називає їх прізвища: Краснопольський зі своєю донькою, Броншетйн по батькові Давидович та Самуїл Товаровський. Всіх їх було заарештовано та невдовзі розстріляно. Самого С. Петриченко було через місяць звільнено з в’язниці, адже під час слідства він зумів довести, що ці особи лише інколи приходили до нього до дому і він не знав про їх перебування в будинку³⁹.

Отже, протоколи допитів поліцаїв дають важливий фактологічний матеріал стосовно жертв єврейського геноциду. Але мотиваційна, складова тих або інших дій поліцаїв стосовно євреїв, визначається перш за все бажанням уникнути суворого покарання і це потрібно враховувати, аналізуючи подібні джерела.

Протоколи допитів поліцаїв є також важливим джерелом для виявлення інших фактів злочинної діяльності місцевих поліцаїв стосовно єврейського населення Криворіжжя. За весь час окупації Кривого Рогу пошук і знищення євреїв були одним з пріоритетних завдань для місцевої поліції. Тому у протоколах допитів поліцаїв дуже часто зустрічаються відомості про затримання євреїв, використання їх для різноманітних робот у місті, а в підсумку їх знищення.

Зі звіту військового комісару 357 комендатури майора Реглера відомо, що в перші тижні німецької окупації Кривого Рогу розглядалась можливість створення у місті гетто⁴⁰. Тому в цей час місцевих мешканців єврейської національності активно залучали до різноманітних робіт у місті. Так, з показів місцевого поліцая Івана Семки відомо, що у вересні 1941 року він разом з іншими поліцаями виводив на роботи євреїв, які мешкали на вулицях Карла Лібкнехта та Саксаганський⁴¹. Ще один подібний епізод знаходимо у показах І. Калашникова. Під час слідства він свідчив, що у нього в підпорядкуванні було четверо осіб єврейської національності, які працювали у дворі поліції прибираючи подвір’я та склад. Вони мешкали у своїх домах і приходили в поліцію кожен ранок. Таким чином вони працювали близько місяця, а потім не вийшли на роботу і їх подальша доля не відома⁴².

Після масового розстрілу 14 жовтня 1941 року євреїв у місті майже не залишилось. Проте, поліція продовжувала пошук осіб єврейської національності. Їх заарештовували, а після, зазвичай, страчували.

З показів поліцая Генадія Белошистова взимку 1942 року у підвалі Криворізького СД утримувались групи осіб переважно єврейської національності. Так, в січні 1942 року в підвалі знаходилось близько 60 заарештованих євреїв. Невдовзі всі вони були розстріляні. Так само, у лютому 1942 року в підвалі знаходились діти, жінки та особи похилого віку єврейської національності. На добу їм видавали 50 грам хліба, а іноді не видавали зовсім нічого. Коли їх виводили на прогулянку до Г. Белошистова звернулась одна жінка з проханням дати їм хліба. Г. Белошистов дав їй буханець, на що І. Калашников заявив: «Навіщо ти їх годуєш, їх все одно розстріляють». Через декілька днів ця група євреїв також була розстріляна⁴³. Отже, протоколи допитів поліцаїв та свідків є найбільш інформативними з-поміж інших матеріалів кримінальних справ, щодо фактів єврейського геноциду у місті. Вони дають можливість конкретизувати інформацію про вбивства євреїв, визначити коло осіб з місцевого населення, які були до цих вбивств причетні, з’ясувати, певною мірою, суспільну думку містян стосовно єврейського геноциду. Проте, досліджувати ці джерела необхідно в комплексі з іншими архівно-кримінальними справами, а також аналізувати і інші матеріали, що входять до таких справ.

Останньою групою матеріалів у архівно-кримінальній справі є матеріали оформлення слідства. Зокрема, протокол пред’явлення слідчих матеріалів, обвинувальний висновок, вирок позасудового органу, суду, трибуналу тощо. Ці документи теж містять інформацію про факти єврейського геноциду, але якщо у «Постанові на арешт» злочини проти осіб єврейської національності були у вигляді підозри, щодо їх скоєння, то у обвинувачуваному висновку і особливо у вироку ці злочини подаються як доведений факт. Так, в обвинувачуваному висновку на поліцая І. Собко йде мова про те, що він був причетний до конвоювання євреїв до місця страти у жовтні 1941 року і побитті в цей час єврейської жінки⁴⁴. Проте, що він був причетним до побиття старого єврея у вересні 1941 року у висновку не згадується. Але є звинувачення у проведенні антирадянської агітації серед місцевого населення під час перебування на службі у поліції. І посилання в цьому епізоді на покази свідків М. Манько та Є. Костенко, які свідчили про побиття старого єврея в черзі за хлібом. На нашу думку, підміна звинувачень відбулась тому що, в юридичній практиці є традиція, коли у багатоепізодній справі більш «легкі» злочини «перекриваються» більш «тяжкими». А для радянського законодавства обвинувачення у антирадянській діяльності було більш серйозним звинуваченням ніж хуліганські дії по відношенню до старого єврея. Тому слідчі вирішили зробити акцент саме на антирадянській діяльності.

Більш якісно були оформлені обвинувачувальні висновки на поліцаїв, яких було затримано у 50-х роках. Так, у справі А. Ільчука, обинувачувальний висновок складає вісім сторінок. Там детально описуються факти злочинної діяльності А. Ільчука стосовно представників єврейської національності, а також більш ґрунтовно подаються докази такої діяльності. Так, його звинувачували у тому, що він приймав участь у конвоюванні євреїв до місця страти у жовтні 1941 року, віддав наказ про збирання цінностей у громадян єврейської національності. Після масового розстрілу на шахті №5 по списку який надав йому поліцай Божко віддав наказ про арешт не менше ніж 15 євреїв, серед яких були Родиновський та Москвина-Винар. Також вимагав у Івана Холявко визнати, що його дружина Хана є єврейкою. Після чого обидва змушені були втікати і перебувати на нелегальному становищі⁴⁵.

Отже, у обвинувачувальних висновки теж зберігаються відомості про єврейський геноцид у місті. Але на відміну від протоколів допитів чи «постанов на арешт» відомості, що містяться у цих документах мають бути доведеними фактами і об’єктивно визначати ступінь провини обвинувачуваної особи. Матеріали оформлення слідства, які були заведені в перші повоєнні роки відрізняються від подібних документів заведених в 50-х роках. Останні є більш якісно оформлені з ґрунтовнішою доказовою базою.

Таким чином, архівно-кримінальні справи на криворізьких поліцаїв мають величезний інформаційний потенціал щодо дослідження Голокосту на Криворіжжі. Найбільше відомостей про Катастрофу акумулюється у «постановах на арешт», протоколах допитів та у обвинувачувальних висновках, вироках позасудового органу, суду, трибуналу тощо. З усіх цих матеріалів можна дізнатись про перебіг найбільшої масової страти євреїв у місті 14 жовтня 1941 року. Також визначити коло місцевих осіб причетних до Голокосту на Криворіжжі та ідентифікувати жертв єврейського геноциду в регіоні. Крім того, дослідити інші факти злочинної діяльності місцевих поліцаїв стосовно єврейського населення Криворіжжя. Проте, робота з архівно-кримінальними справами на криворізьких поліцаїв продовжується і ще не всі аспекти єврейського геноциду на Криворіжжі досліджені. Зокрема, недослідженими залишаються матеріали стосовно масової акції знищення євреїв в районі поселення Інгулець, а також в північній частині сучасного Кривого Рогу, зокрема в районі селища Веселі Терни. Отже, ці сюжети ще потребують виявлення та дослідження у архівно-кримінальних справах місцевих поліцаїв.

Це дослідження стало можливим завдяки підтримці Institute for Human Sciences (Vienna)